26 квітня 1986 року стало чорним днем для всієї України – мирний до того часу атом вийшов з-під контролю, спричинивши неймовірну за своїми масштабами Чорнобильську катастрофу. Вибух на атомній електростанції перетворив місто Прип'ять і 30 км поліських лісів на зону відчудження. Покинуту і небезпечну, на сотні років. Близько 116 000 людей в Україні вимушені були стати переселенцями і більше 6 000 – отримали статус ліквідаторів. Ми стали свідками не тільки всесвітньої трагедії, а й безмежної мужності, жаги до життя багатьох тисяч наших земляків.

Сьогодні ми дякуємо усім, хто став на захист світу від ядерної небезпеки, та вшановуємо пам'ять героїв, які поклали свої життя під час приборкання атомної загрози у перші дні трагедії та завчасу відійшли у Засвіти через отримані від опромінення хвороби.

Але хоч 36 років тому увесь світ уже зрозумів, що використання атомної енергетики потребує великої відповідальності перед людством та навколишнім середовищем, сьогодні ми маємо як ніколи раніше велику загрозу повторення трагедії, значно більшої ніж та, що була тоді. У XXІ столітті російські окупанти блокували ЧАЕС, знущались над працівниками, які під дулами їхніх автоматів все одно несли свою самовіддану службу. А тепер загарбники все частіше погрожують Україні та світові застосуванням ядерної зброї. І якщо Чорнобильська трагедія стала страшним уроком для всіх свідомих людей, то, на жаль, малограмотній російській орді не дано зрозуміти, до чого можуть призвести їхні дії.

Попри складну ситуацію бажаю українцям сили духу і оптимізму, ліквідаторам аварії та постраждалим від її наслідків - міцного здоров’я, а усій нашій державі – миру після нашої перемоги.